Відповідальність і професіоналізм

   Коли я вперше почув таке ось визначення: "професіонал - це людина, яка бере за свою роботу гроші", - то відчув образу, бо для мене поняття "професіоналізм" мало якісні характеристики (доведене до досконалості, віртуозне, бездоганне виконання якоїсь роботи і т.п.). Але з часом моє бачення змінилось...

Дедалі частіше і від слухачів бізнес-школи, і від колег звучить тема пошуку "точки готовності", з якої можна було б почати самостійну діяльність, тобто, не під крилом якоїсь організації або не у штаті компанії, а реалізовувати себе як вільного професіонала. "Ось ще трішки підучусь, наберусь досвіду, відвідаю ще такі ось семінари, закінчу ще ось цей інститут, отримаю ще такий диплом..." Оскільки сам пройшов через щось подібне, то можу чесно сказати таким людям: ви ніколи не станете професіоналами! Чому? А тому що спеціального часу для цього не настане ніколи. Не буде моменту, коли ви скажете: «Ну все – я готовий/готова!».

Чому ж тоді так важко це зробити і чому тема оплати так пов'язана з професіоналізмом?

Готовність бути професіоналом визначається готовністю нести відповідальність за свою роботу, за результати цієї роботи в межах, які ми можемо контролювати. І ця відповідальність тісно пов’язана з тим, що людина бере гроші або іншу оплату за свою роботу.

Якщо я не беру грошей, то я так ніби відмовляюсь від авторства, від себе самого у моїй роботі, а відтак і наперед відхрещуюсь від можливого незадоволення того, для кого я зробив цю роботу. «Дарованому коню в зуби не заглядають!». Якщо такий подарунок можна викинути без жалю, то воно нічого страшного, окрім шкоди для іміджу того, хто дарував. А якщо ні? Наприклад, масаж, консультація, тренінг, фільм, лекція…

Якщо я беру винагороду за свою роботу, то, по-перше, виступаю людиною, яка може щось дати корисного іншій людині, котра стає в момент замовлення, передачі оплати і отримання роботи моїм клієнтом, а по-друге, я беру на себе відповідальність за якість своєї роботи, а відтак можу виявитись і "класним" і "поганим".

Ось цей страх бути "поганим" нас завжди гальмує у нашому розвитку, оскільки ми з дитинства звикаємо до порівняння себе з "кращими" дітьми, учнями, кінозірками, моделями – і завжди не на свою користь. На жаль, так  сприймаємо себе не лише ми самі, а й досить часто ті, хто виступає нашими замовниками – недостатньо добре зроблена нами робота для багатьох з них означає не стільки брак, який можна виправити, скільки характеристику особистості виконавця. А потреба у схваленні, у підтримці, особливо на початкових етапах роботи вкрай необхідна для того, щоб не зійти з дистанції, не втратити мотивації, і водночас продовжувати набиратись досвіду, майстерності... Добре, коли поряд є такі люди, які даватимуть конструктивний зворотний зв'язок, а не висміювати і критикувати.

Але багато залежить і від мене самого. У попередніх публікаціях я вже говорив про «комплекс Іони» і про «комплекс самозванця». У становленні професіонала вони роблять свою захисну, але водночас і шкідливу роботу, виступаючи з одного боку схованкою, у якій нам комфортно з нашою недосконалістю ("що я можу зробити/заробити з моєю непрактичністю, з моєю сором'язливістю..."), а з іншого - перешкодою на шляху до професіоналізму.

І ще одне. Визначення якості професіоналізму як майстерності – це переважно функція клієнта, а не самого професіонала: клієнт дає оцінку - подобається робота чи ні, і наскільки, і чому. Але наша професійність виявляється і в тому, щоб від початку спробувати (наскільки це можливо)  дивитись на свою роботу очима клієнта, почути обох: його і себе. Тому стати професіоналом – означає одночасну відповідальність і перед клієнтом і перед собою. Можна, звичайно, переживати свою вину або зневагу до клієнта, який «не розуміє всієї глибини глибин», але з часом подібні переживання стануть болючим тягарем, який не даватиме рости.

Можна по-різному народжуватись: легко, важко, навіть з патологіями, - але без народження не стати людиною. І те, якими були пологи, знатиме лише мама і ті, хто був поруч. Щось схоже і в народженні професіонала: який я професіонал – мені скажуть як було зі мною, коли я докладав зусиль, коли я щось робив, аби стати фахівцем. Це зворотний зв'язок від клієнтів, колег, які спостерігали за мною, наприклад, на супервізіях. Звісно, я фільтруватиму такий зворотний зв’язок, і намагатимусь зрозуміти, де справді ідеться про мою роботу, а де проекція того, хто говорить.

...тож моменту, коли ми зможемо сказати: "Ну все – я готовий/готова!", не буде ніколи, крім зараз. 

Визначити специфіку своїх послуг, визначити "хто мій клієнт", сформувати ціну - означає приготуватись до старту. 

А промовити ціну уголос, бути готовим відстоювати або торгуватись - це і є старт професіоналізму як готовності відповідати за роботу і за свою ціну. Яким він буде - цей професіоналізм, - залежить від нас і нашої здатності розвиватись, сприймаючи невдачі і досягнення як досвід, а не як поразки і нагороди. Хоча зробити таке набагаааааато важче, ніж писати про це. Але можна. Я знаю...