На одному з форумів довелось вступити у дискусію щодо наведення
порядку у тренінгах.
І тут виявилось, що автор говорить про
логічне упорядкування світу в цілому. Про решту сфер і речей у світі - окрема тема (теми!) для розмов. Зараз я б хотів зупинитись на менеджменті в бізнесі. Сама ідея видається ну аж дуже
привабливою: взяти і навести раз і назавжди порядок у компанії, у
стосунках з клієнтами, з партнерами, з котролюючими органами...
Звичайно,
є частина ситуацій, у яких рівень визначеності досить високий, а відтак вони можуть програмуватися:
процедури відбору кандидатів на посади, логістика, перевірки тощо. Менеджерові достатньо один раз сформулювати процедуру прийняття
таких рішень, провести відповідні навчання, і його підлеглі будуть просто виконувати їх. Але чи багато
таких ситуацій у бізнесі? Дуже мало...
...А тому кожне ухвалення управлінського рішення може бути
охарактеризована за параметрами доступності інформації та ймовірності невдалого вибору. Всього таких позицій чотири: визначеність, ризик,
невпевненість і невизначеність.
Визначеність. Менеджер, приймаючи
рішення, має усю необхідну інформацію. Але у реальному світі цілковита визначеність
можлива лише для дуже незначної частини рішень.
Ризик. Рішення приймається на основі достатнього обсягу інформації, хоч
майбутні результати можуть змінюватися. Проте,
наявні дані дають змогу оцінити прибуток у разі успіху кожного з
варіанту розвитку ситуації. Для обчислення імовірності успіху або невдачі
використовується математичні методи.
Невпевненість.
Ситуація невпевненості виникає в тих випадках, коли керівники чітко
усвідомлюють цілі, до яких вони прагнуть, але інформації про варіанти
рішень і майбутні події недостатньо, щоб оцінити можливі наслідки.
Очевидно,
що такі чинники, як ціни, виробничі витрати, обсяги випуску, процентні
ставки багато в чому знаходяться поза сферою контролю менеджменту, їх
оцінки мають прогностичний характер. Таким чином, рішення приймаються на
основі припущень, точність яких стає відомою у майбутньому.
Невизначеність.
Найбільш складна для ухвалення рішення ситуація, коли існує проблема, причини якої не ідентифіковані, а значна частина
інформації недоступна.
Невизначеність виникає в тих випадках,
коли менеджер не знає варіантів розвитку ситуації, а обставини змінюються дуже швидко, інформація
суперечлива, взаємозв'язок між елементами рішення неоднозначний.
Частіше
за все компанія перебуває в стані невизначеності, а її керівництво
приймає рішення, перебуваючи у стані невпевненості і ризику. Причина не в
характері ринку, структурі компанії чи безтолковості менеджменту, а в
тому, що бізнес - це стосунки між людьми. Людина ж за своєю природою є
обмежено раціональна, а отже запрограмувати її - справа безнадійна. Це
чи не єдина визначеність у роботі з людьми. Саме тому ідея того, що
можна раз і назавжди перетворити стосунки на логічний процес - одна з
патологій в очікуванні результату від тренінгів чи будь-яких
консалтингових проектів.
Вихід у тому, щоб
1) структурувати і упорядкувати стосунки там, де це справді можна формалізувати (та й то лише на певний період);
2) кожну ситуацію сприймати від початку як нову (і лише потім перевіряти, чи була наперед формалізована, а якщо так, то чи не привносить вона жодних принципових змін у цю формалізацію);
3) навчання в організації має бути системним і комплексним, проактивним, а не реактивним, що, крім іншого, сформує у менеджменту і працівників толерантність до невизначеності, розуміння невизначеності як поєднання можливостей і загроз, а не як одних лише загроз...
