"Відкритість" vs "Прозорість". Чому з цим так важко...

Досить часто і у професійній спільноті та й на відкритих форумах заходить мова про те, наскільки небезпечною є відкритість у стосунках з іншими.
Для мене ця тема теж важлива і до кінця не прояснена. Проте з власного досвіду набиття ґуль і синців та досвіду консультування можу припустити, що ми часто плутаємось у поняттях "бути відкритим" і "бути роздягненим".

Бути відкритим - для мене означає готовим до будь-якої поведінки партнера і відчувати, що справишся з ситуацією, що захистиш свої кордони, не вдавшись до агресії. Тобто жити з відкритими очима і вухами, прибравши (наскільки це можливо) фільтри і стереотипи у сприйняття людей. Це непросто, але "все, що буде потім, видно зараз" (с). Подібний стан формує довіру до себе і дає змогу краще вивчити себе і оточення.

Бути роздягненим перед іншим - означає бути наскрізь прозорим, оголеним. Така собі цілковита транспарентність. І це таки провокація. Інша людина відчуває, що або є допущеною і їй дозволено господарювати на вашій території або вона стає тривожно і втікає, бо не знає, що робити з цією наготою... 

"Роздягненій" людині важче захищати свою територію, бо вона не очікує вторгнення, бо не бачить його сигналів ні зі свого боку ні з боку іншої людини. Цей стан посилюється ефектом презумпції взаємності (ілюзії взаємності). Він полягає у тому, що формується стійка тенденція очікування такого само ставлення до себе з боку інших, з яким "роздягнена" людина ставиться до них. Подібне очікування сприймається як справедливе. Але інший не зобов’язаний ставитися так, як ми того хочемо: якщо ви роздягнулися, відкрилися, то це необов'язково повинен робити інший автоматично...

...Але у будь-якому випадку: якщо вже давати відсіч агресорові, то лише на своїй території, не повторюючи поведінку агресора. Це і повчально для агресора і корисно для того, хто захищається: ще раз уточнюються кордони, нема відчуття прикрості, досади опісля... Тому так важливо, як на мене, розрізняти стани - бути відкритим і бути оголеним.

Мудрість та управління

З часів Платона мислителі, та й народ більш прагматичний, мріють про мудрих людей біля державного керма. Зараз про це ж мріють і в бізнесі: "ось був би хазяїн/директор/президент компанії мудрим"... 


Не думаю, що це в принципі можливо. Мудрість якраз веде від такої діяльності. І ось чому:

1.  Мудрість є постійне поглиблення людиною своїх знань про довколишній світ, а головне - про світ внутрішній. Процес такого перманентного дослідження навряд чи залишить час на політичну діяльність, а як тільки дослідження і рефлексія припиняються, то і мудрість починає швидко вивітрюватися. Тому мудрість державного мужа або бізнесмена може виражатися лише в оточенні себе трьома групами радників: грамотними, мудрими і хитрими. Це не гарантує збалансованості рішень, зате допоможе у розумінні опонентів чи конкурентів.
2.  Мудрість прагне уникнути пасток до того, як у них потрапити (на відміну від розуму, який завжди знайде вихід із пастки). .А сама собою політична діяльність - це пастка, передусім пастка спокуси владою. Тому мудрість оминає, на жаль, таку діяльність.  


А як же з мудрістю бізнесменів, яку зараз так часто цитують у журналах, виступах? Як же мудрі висловлювання політиків, які стали хрестоматійними? 
Щодо останніх, то вони, як правило, з мемуарів або з'явилися в часи мудрого просвітління ("Що я роблю, що відбувається?"). 
Стосовно бізнесменів, то цей феномен вартий окремих досліджень. За моїми спостереженнями, така мудрість починає проявлятися або так само, як і в політиків, у мемуарах, або в час серйозної ціннісної кризи, пов'язаної із зустріччю зі смертю...

Роздуми про тривогу - 3

Основоположник екзистенційної філософії С.К'єркегор звернув увагу на базову, на мій погляд,  причину тривожності: якби людина була звіром або ангелом, то вона б не знала тривоги. Але вона є одночасно і першим і другим, тому і відчуває сильну тривогу і коли щось має робити, і коли байдикує.

Звір не мучить себе докорами сумління, планами на майбутнє чи пошуками ідеалу, а просто їсть, спить, розмножується, керуючись інстинктами, без докорів сумління чи страху перед осудом. Не маю уявлення щодо поведінки ангела, але думаю, що це щось і є тим ідеальним, яке у своїй досконалості не має потреби у виборі, а й узагалі не має потреб.

А людина? Як часто нам доводиться примати рішення, коли вибір стоїть між тим, чи буду я лохом, чи… скажімо так, не дуже порядним. І уже насторожі почуття образи або вини! Насправді, часто. І не йдеться про тему зради, якоїсь серйозної підлості чи карного злочину. Це навіть відчувається у ситуації, коли людина не наважується торгуватися або навпаки – активно і жорстко торгується, аж до образи продавця. Я вже не говорю про виконання зобов’язань, як ми їх розуміємо, перед дітьми і батьками. І неможливо бути ангелом, коли з тебе рветься звір, як і не варто бути звіром, коли хочеться побути ангелом. Але як же вони зрослися в людині – звір та ангел! Хоча, як на мене, це більш природно, ніж окремо, порізно.  

…Часто говорять: головне захотіти, головне поставити мету – і все! Насправді, це не так: між «хочу», і навіть «можу» з одного боку, та «роблю» - з іншого, лежить смуга густого туману тривоги. А в тому тумані стільки кожен із нас бачить різного роду загроз, залежно від власного досвіду та мотивації досягти мети. Проте іншого шляху, обхідної дороги, не існує. Лише через це «мінне поле». Там насправді можуть бути реальні загрози, але частіше - проекція нашого минулого або реальне небажання робити те, що декларуємо. Особливо це актуально, коли йдеться про налагоджування нових стосунків з іншою, значущою для нас людиною, або розрив з нею.

…Ми маємо свободу вибору і за це мусимо розраховуватися тривогою…