Сьогодні трапилось мені прочитати про "відкриття" одного коуча щодо емоційного вигорання. Так нічого і не зрозумів, бо він вживав термінологію, якою я не володію або маю іншу інтепретацію.
Знаю, наскільки це складна тема для бізнесменів, менеджерів, виконавців. Бо частіше за все емоційне вигорання - результат взаємодіє людей саме в процесі роботи. Тому вирішив викласти тут дуже стислий конспект свого виступу на воркшопі в МІМі з питань емоційного вигорання в організації. Усі ці ідеї побудовані не стільки на моїх спостереженнях, скільки на відкриттях і експериментальних перевірках наукової психології.
Раптом комусь буде цікаво...
Почати я хотів би з теми невизначеності. Вірніше з толерантності до невизначеності.
На мою думку, однією з причини серйозних стресів у вітчизняному управлінському середовищі є домінування серед менеджерів, а особливо топів, людей із технічним і класичним економічним мисленням. Сформованим, звісно, відповідною освітою. Вони звикли оперувати параметрами фізичного середовища, де моделі поведінки об’єктів майже завжди можна передбачити, прорахувати. Це як гра на більярді: куля полетить туди, куди ти її спрямував. А в управлінні людьми та організаціями ми наштовхуємося на наявність волі, мотивації та емоцій. І рішення приймати доводиться в умовах непрогнозованості поведінки тих, кому ці рішення треба буде втілювати.
Наша неготовність сприймати невизначеність як норму призвела до того, що у 20-му, а тим більше у 21-му столітті менеджери дедалі частіше і важче страждають на дистрес (нашарування стресів, коли організм не встигає адаптуватися до змін в оточенні - зовнішньому і внутрішньому).
На мою думку, однією з причини серйозних стресів у вітчизняному управлінському середовищі є домінування серед менеджерів, а особливо топів, людей із технічним і класичним економічним мисленням. Сформованим, звісно, відповідною освітою. Вони звикли оперувати параметрами фізичного середовища, де моделі поведінки об’єктів майже завжди можна передбачити, прорахувати. Це як гра на більярді: куля полетить туди, куди ти її спрямував. А в управлінні людьми та організаціями ми наштовхуємося на наявність волі, мотивації та емоцій. І рішення приймати доводиться в умовах непрогнозованості поведінки тих, кому ці рішення треба буде втілювати.
Наша неготовність сприймати невизначеність як норму призвела до того, що у 20-му, а тим більше у 21-му столітті менеджери дедалі частіше і важче страждають на дистрес (нашарування стресів, коли організм не встигає адаптуватися до змін в оточенні - зовнішньому і внутрішньому).
Що ж таке "емоційне вигорання"?
Це стан емоційного і розумового виснаження, а також фізичної втоми, що виникає в результаті хронічного дистресу на роботі.
Це стан емоційного і розумового виснаження, а також фізичної втоми, що виникає в результаті хронічного дистресу на роботі.
Автор найбільш відомої моделі емоційного виснаження Крістіна Маслач виділяє три ключові ознаки синдрому емоційного вигорання
- Оскільки розвитку синдрому емоційного вигорання, передує період підвищеної активності, коли людина повністю поглинена роботою, відмовляється від потреб, з нею не зв'язаних, забуває про власні потреби, то ми отримуємо емоційне виснаження. Воно виявляється у відчутті емоційної спустошеності, вичерпаності власних ресурсів. Виникає стан «приглушеної», «притупленості» почуттів, в особливо важких проявах можливі емоційні зриви. З’являється постійна втома, що не минає після нічного сну.
- Друга ознака – деперсоналізація. Розвивається бездушне, цинічне ставлення до інших людей. Контакти стають формальними. Негативні установки можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у стримуваному роздратуванні. Але з часом вони виривається назовні у вигляді спалахів роздратування або конфліктних ситуацій. Втрачається інтерес до клієнта, підлеглого, колеги, чоловіка, дружини. Вони сприймаються як неживі предмети, сама присутність яких часто неприємна.
- Редукція персональних досягнень виявляється як зниження відчуття компетентності у своїй роботі, незадоволеність собою, зменшення цінності своєї діяльності і власних досягнень. Помічаючи за собою негативні відчуття або прояви, людина звинувачує себе, у неї знижується як професійна, так і особиста самооцінка, з'являється відчуття власної неспроможності. Люди не бачать перспектив для своєї професійної діяльності, втрачається віра в свої професійні можливості.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ ПЕРШІ ОЗНАКИ ВИГОРАННЯ?
1. Передусім визнати, що ознаки вигорання мають місце бути. Це не так просто зробити, як просто порадити. У важких життєвих ситуаціях включаються внутрішні неусвідомлювані механізми захисту. Серед них — витіснення травматичних подій, заперечення, ізоляція. І це заважає виявити процес самостійно. Деякі люди захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою відходу в активність, віддаючи себе роботі. Усе це може принести полегшення на короткий термін. Адже втеча в роботу для того, хто переживає вигорання, це як втеча наркомана в алкоголізм… 2. Обговоріть свою ситуацію з тими, хто має подібний досвід і справився з цим. З тими з них, кому ви довіряєте.
3. НЕ приховуйте свої почуття. Проявляйте ваші емоції і дозволяйте вашим друзям обговорювати їх разом з вами («Ти сумний, щось трапилось?»). Пам'ятаєте: блокування своїх почуттів і активність можуть уповільнити процес вашого відновлення.
4. НЕ уникайте можливості сказати про те, що з вами відбувається і як вам з цим. Використовуйте кожну можливість відрефлексувати ваш стан і отримати зворотний зв'язок.
Заявляйте про свої бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них сім'ї, друзям і на роботі.
5. Перегляньте свої життєві міфи і цінності, уявлення про себе. Якщо вигорання вже відбувається і ви це усвідомили, необхідна спеціальна робота з відреагування травматичного досвіду. Таку роботу можна виконати лише разом з професійним психологом-консультантом. Адже подальше придушення почуттів може вести до проблем зі здоров’ям: фізичним і психічним.
Антистресовий кодекс поведінки:
1. Прагнути до максимальної, але доступної для людини життєвої мети. Не брати на себе ті зобов’язання, які перевищують власні можливості, але і не розмінюватися по дрібницях.
2. Відпочивати ще до того, як встигнете втомитися. Це дозволить закінчувати день в такому ж стані, в якому його починали, і забезпечить високу ефективність.
3. Виявляти терпіння до суб'єктів ділової взаємодії (клієнти, учні, підлеглі). При спілкуванні з «важкими» людьми використовуються різні варіанти техніки «стороннього спостерігача».
4. Оцінити ситуацію і прийняти рішення:
2. Відпочивати ще до того, як встигнете втомитися. Це дозволить закінчувати день в такому ж стані, в якому його починали, і забезпечить високу ефективність.
3. Виявляти терпіння до суб'єктів ділової взаємодії (клієнти, учні, підлеглі). При спілкуванні з «важкими» людьми використовуються різні варіанти техніки «стороннього спостерігача».
4. Оцінити ситуацію і прийняти рішення:
- про оптимальну модель поведінки в даній ситуації;
- який ресурс для цього потрібний;
- де його можна узяти прямо зараз.
5. Залучити уяву для ситуативного емоційного дистанціювання від агресивних людей, зберігаючи при цьому шанобливе ставлення до проблем і особистості іншої людини.
6. Як панацея – фізичне навантаження.
6. Як панацея – фізичне навантаження.
утащу к себе в ЖЖ - узелок на память :)
ВідповістиВидалитиКлас!
ВідповістиВидалити