Сьогодні отримав лист-запит на тренінг управлінських навичок. Головна вимога: формування жорсткого стилю управління. Я попросив уточнити, про що йдеться....
А поки чекаю на відповідь, думаю (вкотре!) про те, що означає твердість, жорсткість, нетерпимість в управлінні. І
вкотре розумію, що частіше за все управлінці бачать себе менеджерами процесів, а
не керівниками людей. І для багатьох з них людина, яка асоціюється з
проблемою, і є цією проблемою.
Гарвардська система ведення переговорів вбачає головним
чинником успішних домовленостей або конструктивного розв'язання
різноманітних конфліктів відділення людини від проблеми. Ця система перевірена часом і в різного роду обставинах: від сімейних і політичних конфліктів, до міждержавних переговорів і укладання серйозних бізнесових угод. Тобто, вона не є абстрактною вигадкою психологів-гуманістів, а потужним інструментом ведення серйозних переговорів на міжнародному рівні.
І справді, проблеми
і люди суть речі різні, хоч і пов'язані між собою. У проблемі є і моя
складова і складова іншої людини, якщо я знаходжусь з нею у певних
стосунках (управління, сім'я, дружба і т.п.). Врешті-решт, я можу позбутись цієї людини у своєму житті і наче
проблему вирішено. А тоді з'являється інша людина і я знову дістаю свої
граблі...
Якщо ж я бачу чітко, що проблема і людина пов'язані між собою так тісно, що важко їх роз'єднати, то, очевидно, щось у моїх фільтрах, установках, базових положеннях мого світобачення, чогось я не врахував, встановлюючи стосунки з цією людиною, або саме це для чогось мені зараз і потрібна така людина і такі стосунки. Наприклад, для того, щоб вважати себе жертвою, незамінним чи щось подібне...
Уже навіть важко сказати, хто був автором фрази: твердість слід проявляти не до людей, а до проблем. Але як на мене, то це є формула ефективності управління будь чим: організацією, процесом, стосунками.