Страх успіху

Остання за часом публікація у цьому блозі була на тему успіху. Цього разу викладаю конспект свого виступу на майстер-класі в МІМ-Київ, який відбувсь 27 березня ц.р.  Темою виступу був страх успіху.  Можливо, не все тут логічно викладено, але так воно часто і буває у виступах. Буду вдячний за підказки щодо помилок... :-)

_____________________________________________________

 Переглянемо спочатку невеличкі уривки з фільму "Король говорить". Звернімо увагу на реакцію в першому епізоді Берті на слова психотерапевта про страх своєї місії. А у другому епізоді - два стани: до виступу і після, до зустрічі зі страхом і після зустрічі з ним...

А тепер визначимось, що ми вважаємо успіхом?

Wikipedia:

Успіх:

1.      позитивний наслідок роботи, справи, змагання, тощо; значні досягнення, удача, талан;

2.      позитивний результат діяльності, факт найвищого досягнення поставленої мети.

Отже, успіх - вдале досягнення поставленої мети. Тобто якась точка, зазвичай, фінальна в тому чи іншому процесі. А ми, як правило, думаємо про успіх в протяжному часу. Тобто успіх - це результат, а нам хочеться розтягнути його в процес. І це одна з найбільших проблем в очікуванні радості від успіху.

Чому для нас це так важливо? 
Бо є ще одне визначення: успіх – це суспільне визнання чого-небудь або кого-небудь, яке супроводжується почуттям потрібності й отриманням позитивних емоцій.
У наш час і у нашій з вами культурі успіх людини у соціальному змаганні є домінуючою цінністю.

У середньовіччі людина очікувала нагороди за свої корпоративні чесноти, тобто за участь в житті сім'ї, професійної спільноти або церкви. Але вже з часів Відродження нагорода стала результатом змагання окремої людини зі своєю групою. Наслідки такого індивідуалізму гостро не виявлялися в усій своїй повноті до того часу, коли почавсь інтенсивний розвиток економіки. Усе це дало нам важливий психологічний результат: праця втратив свій внутрішній зміст. Вона стала просто «роботою», де критерієм цінності є не сама творча дія, не створення продукту, особливо новітнього, а порівняно випадковий аспект - зарплата.

Це змінило соціальний статус людини, її самоповагу: основним критерієм цінності стала не сама праця, а придбання багатства. А у свою чергу неминуче призвело до змагання: успіх полягає в тому, що ти багатший за інших.

Але давайте спочатку визначимось і з рештою термінів. Оскільки ми говоримо про страх і радість при досягненні успіху, то погоримо про емоції.

Емоції - психічні явища, які відображають особисту значущість та оцінку тих чи інших ситуацій для життєдіяльності людини. Емоції  є внутрішньою системою сигналів, за допомогою яких людина дізнається про те, що відбувається, чи досягла вона мети…

Радість. Найважче дати визначення. Можливо, так: активно позитивна емоція, що знаходить свій прояв у відчутті задоволення і  доброму настрої. Радість може тривати від кількох секунд до кількох годин. Якщо вона триває довше, та ще й на фоні душевного спокою, то це вже щастя.

Більшість рекомендацій досягнення успіху зводиться до пошуків кнопок, важелів, таблеток, чудодійних засобів… Треба тільки знати: коли, куди, як натиснути - і радій успіху, отримуй задоволення від нього!.. Насправді знання технічних прийомів дуже корисне, але самі по собі техніки ніякого успіху, і тим більше, задоволення від цього успіху не гарантують. Навпаки – вони можуть йому перешкодити. Бо задоволення не може бути метою. Воно виникає як побічний результат відносин і життя взагалі.

На початку 20-го століття американці Р. Йеркс і Дж. Додсон відкрили закономірність, яка полягає в тому, що для досягнення найвищого результату зовсім не потрібно найвищий рівень стимулювання. Навпаки, надмірне прагнення до високого результату не дозволяє його досягти. Хоча ще даоські мудреці говорили: "Майстер гри зі ставкою на черепицю стане хвилюватися при грі на срібну пряжку і втратить голову при грі на золото".

Саме тому більшість рекомендацій щодо прийомів і способів досягнення отримання задоволення від успіху, виявляються не тільки практично марні, але часто приносять явну шкоду. Вони лише перезбуджують і без того тривожні натури. Особливо ті, які підтримують асоціацію «багатство=успіх=радість».

Проблема у тому, що грошей ніколи не буде достатньо. Страждання від неспроможності досягнути успіху раз і назавжди через отримання достатньої суми грошей можуть стати страшними, навіть руйнівними.

Багатство не приносить радості. Чому так відбувається?

Зрозуміло, гроші як засіб здійснення бажань допомагають отримати те, що раніше було недоступно. Але радість від придбань скороминуща. Звичка до розкоші виникає дуже швидко. З’являється те, що російською мовою називається «бегущая дорожка удовольствий».

Мало того, при досягненні успіху у людини часто з’являється не радість, а внутрішнє незадоволення після того, як починають здійснюватись бажання. Іноді це називають неврозом успіху. Це психічний розлад, що виникає не внаслідок відмови в задоволенні несвідомих бажань людини, а тоді, коли в її житті здійснюється якесь давнє, глибоко обґрунтоване бажання. З. Фрейд говорив про «катастрофу в момент успіху». Ним був розкритий дивовижний факт того, що люди можуть хворіти як раз в той момент, коли вони домагаються безсумнівного успіху і коли їхні власні бажання отримують можливість практичної реалізації. Створюється враження, ніби деякі люди не в силах жити в умовах свого щастя.

І нарешті про страх. Емоція, пов’язана з відчуттям небезпеки, сигналізує про її наближення небезпеки і допомагає нам реагувати на неї. Найчастіша реакція на страх – втеча. У дитячому віці людина сприймає страх одночасно і як слабкість, і як свою безпорадність перед перевагою іншої людини, найчастіше, дорослого. Дитина сприймає себе слабкою, а старшого - сильним і могутнім. І дістає на все життя установку, що страх приходить від сильнішого, іде «згори»…

Страх має позитивну функцію – зберігає людину. Допомагає виживанню.

Страх – це почуття, що охоплює нас  в ситуаціях, коли, як нам здається, ми не можемо або поки що не можемо справитися з проблемою.

Таким чином, страх завжди слід розглядати у двох аспектах:

1)           З одного боку, він може стимулювати нашу активність і тоді ця емоція невід'ємно супроводжує наше особистісне зростання.

2)           З іншого боку, він може її пригнічувати.

Коли ми боїмося, то балансуємо між бажанням втекти і можливістю встояти. Таким чином, ми повинні постійно вчитися конструктивно взаємодіяти з своїм страхом, щоб мати можливість розвиватися далі.

Чому ж нам так важко це робити?

Комплекс Іони  - це страх перед самовдосконаленням і розвитком своїх здібностей. Знижується рівень домагань, що перешкоджає особистісному зростанню і зменшує шанси на досягнення життєвого успіху.

Коли людина уявляє собі можливості, в той же момент виникає і тривога.

Комплекс Іони  обумовлює також негативне і навіть вороже ставлення людини до великих особистостей, тобто до людей, які досягли значного успіху, популярності і слави.

Існуюча в нашій культурі тенденція розглядати страхи і тривогу в основному в негативному ключі є сильним спрощенням.

Твердження «душевне здоров'я - це життя без тривоги» цінне своїм ідеалістичним значенням, але при розхожому вживанні воно спрощується до того, що мета всього нашого життя - повна відсутність тривоги, і стає брехливим і навіть небезпечним.

Тривога є переживанням ситуації, коли під загрозою опиняється цінність, яка є життєво важливою для особистості. Це може бути загроза фізичному існуванню (смерть) або ж існуванню психологічному (втрата свободи, безглуздість). Або ж небезпека може ставитися до ще якої-небудь цінності, з якою людина ідентифікує своє існування (патріотизм, любов іншої людини, успіх).

Між страхом і тривогою існує одна радикальна відмінність. Відчуваючи страх, ми усвідомлюємо і себе, і об'єкт страху і можемо зайняти в просторі якесь положення по відношенню до даного об'єкту. Але тривога «нападає з тилу» або з усіх боків одночасно.

Відчуваючи страх, людина концентрує всю свою увагу на об'єкті небезпеки, напруга приводить його в стан готовності, щоб можна було кинутися навтіки. Від подібного об'єкта можна втекти, оскільки він займає певне місце в просторі. У момент же тривоги спроба втекти - безглузда поведінка, оскільки неможливо локалізувати загрозу в просторі і ти не знаєш, в який бік бігти.

Хто більш за інших схильний відчувати страх? Той, хто несвідомо відчуває свою вразливість, слабкість, іншими словами – свою неповноцінність, у кого занижена самооцінка. Або завищена...  

Самооцінка – оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей, свого місця серед інших людей. Вона визначається таким співвідношенням:

Самооцінка = Успіхи/ Рівень домагань

Рівень домагань визначається складністю тих завдань, на вирішення яких претендує людина. Рівень домагань може бути завищеним або заниженим або адекватним здібностям людини.

При зниженому рівні домагань головною проблемою стає проблема самореалізації: ті, хто не претендує на досягнення значущих цілей, справді рідко коли в житті домагаються успіху.

При завищеному рівні домагань, як правило, знижується здатність до навчання, до самовдосконалення: людина нездатна сприймати нову інформацію, змінювати власну позицію, інтегрувати нові знання у власний життєвий досвід…

Переживання успіху, яке виникає внаслідок досягнення рівня домагань тягне за собою зміщення рівня домагань у спектр більш важких завдань (і навпаки, у разі невдачі).

Синдром самозванця  - страх людини перед власним успіхом, схильність вважати себе не настільки розумною чи талановитою, як думають інші.

Успіхи не радують «самозванця», а, навпаки, вселяють в його серці тривогу. Така людина щиро впевнений, що оточений набагато більш талановитими і гідними того, що отримали вони. І ніякими похвалами й преміями його неможливо переконати в зворотному. При цьому переважна більшість «самозванців» є талановитими і працьовитими особистостями.

А ось деякі ознаки, типові для успішної людини з синдромом самозванця.

1.           Після підвищення колеги постійно говорять вам, що ви його заслужили і, безсумнівно, впораєтеся з новими обов'язками. Але ви замість душевної піднесеності та подвоєного ентузіазму відчуваєте зростаючий страх допустити фатальну помилку.

2.           Вам здається, що ви абсолютно не годитесь для своєї посади або становища, бо не маєте ні досвіду, ні спеціальних знань, і з часом вам на це обов'язково вкажуть у принизливій формі. Потрібно спочатку отримати всі можливі знання, сертифікати, а же тоді…

Передумови виникнення синдрому самозванця формуються ще у дитинстві. Якщо батьки надають величезного значення досягненням свого чада, всіляко критикують його за неминучі невдачі, то у дитини може скластися неправильне уявлення про себе і взагалі про життєві цінності. А в результаті формується гіпертрофована вимогливість до себе. Адже щоб заслужити любов мами і тата, необхідно завжди перемагати. І навіть це не стає гарантією любові…

«Самозванець»-керівник часто стає справжнім кошмаром для персоналу. І не важливо, що мета, поставлена перед трудовим колективом, часом перевищує людські можливості. Такі керівники дуже болісно ставляться до будь-якої критики. Часом навіть цілком безневинний жарт викликає приступ мстивого гніву з їхнього боку.

Вважається, що вірною ознакою «синдрому самозванця» є вкрай нестабільна робота фахівця: приступи маніакального ентузіазму змінюються глибокими депресивними спадами. Часто керівництво або служба персоналу до пори навіть не підозрює про психологічні проблеми співробітника, оцінюючи тільки його професійні компетенції. Коли ж висунута на підвищення людина раптом замість очікуваної подяки та відмінної роботи підносить своїм благодійникам неприємний сюрприз, це, як правило, викликає нерозуміння і навіть гнів. А тим часом ігнорування психологічних проблем співробітника із заниженою самооцінкою є явним прорахунком ейчарів.

Але коли ми говоримо про страхи менеджерів, ми не повинні випускати з уваги взаємозв'язок страху і розвитку. Якщо ми вважаємо страх невід'ємною складовою частиною змін, навчання і розвитку, тоді він повинен бути незмінно присутнім при керівництві людьми.

Сьогодні ми живемо в постіндустріальному інформаційному суспільстві. У нім постійно змінюються соціальна структура й управлінські ролі на всіх рівнях. Нові управлінські ролі особливо відрізняються від тих, які були характерні ще 10-15 років тому. І не ясно, що буде у майбутньому, проте абсолютно очевидно: процеси переходу до нових позицій пов'язані з невизначеністю, і тому викликають тривогу.

Невизначеність —  ситуація, коли цілі або проблема неочевидні, ідентифікувати альтернативні рішення не виходить, а значна частина інформації недоступна

Толерантність до невизначеності — стійкість до впливу невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища

Проблема ще і в тому, що компанії не завжди служать економічним цілям. Організації є інструментом досягнення особистісних цілей, у тому числі і подолання відчуття страху.

Страх в організаціях

Кожному, хто працює в організації, знайомий страх:

·              страх дістати відмову

·              страх не отримати підвищення або стати жертвою реорганізацій,

·              страх допустити помилку або показати свою слабкість,

·              страх перед засудженням або зворотним зв'язком,

·              страх перед інтригами або

·              страх опинитися «за дверима».

На підприємстві – в процесі комунікації і спільної роботи – керівники та підлеглі накладають заборону на обговорення відчуття страху. Його розглядають як ваду, особисту проблему окремої людини. Співробітників, які в певних ситуаціях проявляють страх, вважають некомпетентними. Про них говорять як про людей, які погано переносять навантаження і стреси. Тому ми віддаємо перевагу мовчанню, або витісняємо ці страхи.

Страх в багатьох, якщо не у всіх, організаціях є невід'ємною частиною культури управління. На підприємствах, у яких панує саме така культура управління, виникає прихована антикультура опору, що у свою чергу викликає у керівництва реакцію подолання опору. Зрозуміло, шляхом погроз, обману, на що йде нераціонально багато цінної енергії.

Отже, виникнення страху є циклічним процесом. Його складно порушити, оскільки він забезпечує необхідні умови для власного відтворення і постійного виправдання свого існування:

Ті, хто вселяють страх, самі чогось бояться.

Керівник боїться втратити своє становище, статус, владу і привілеї. Він боїться невдачі і уславитися невдахою серед колег. Для того, щоб бути успішними, керівники вимушені розраховувати тільки на компетентність і лояльність своїх працівників. Страх керівника полягає в тому, що він боїться визнати цю залежність, він має сумнів у власних здібностях і побоюється, що співробітник ослабить його позицію або виявить його слабкі сторони. Керівник, який боїться потерпіти невдачу, повинен демонструвати свою перевагу. За таких умов партнерство, спільна робота з підлеглим немислима для керівника.

Досить часто, для збереження власного становища керівник розподіляє обов'язки співробітників так, щоб вони брали участь у процесі, не розуміючи його цілком. Це гарантує йому контроль над змістом роботи. Крім того, він не делегує своїм підлеглим повноважень, щоб із самого початку обмежити їхні дії.

Співробітники сприймають себе цілком залежними від керівника до того ступеня, що більше не орієнтуються свої здібності і власний потенціал. Таким чином, виникає спіраль дій, обумовлених двосторонньою залежністю. Співробітники стають керованими і відчужуються від власних здібностей.

Авторитарна поведінка керівників допомагає зберегти статус-кво підприємства тривалий час. Проте вона становить загрозу для подальшого існування і розвитку підприємства, яке потребує впровадження інновацій як рушійної сили, особливо в умовах кризи та виходу з неї. Успіх компаній усе ж залежить від її працівників, готових думати і діяти, брати на себе відповідальність, братись за нові завдання, ризикувати. Тоді як управління за допомогою страху отруює робочу атмосферу.

До речі, то чого ж керівники найбільше бояться? Вони бояться, що про їхній страх можуть дізнатися інші.

Страх жінок перед успіхом.

Існують серйозні відмінності між чоловіками і жінками, зайнятими в бізнесі в пострадянських країнах, в оцінці ними ділових і особистісних якостей, що сприяють успіху в їх діяльності.

Жінки у порядку зниження значущості

Чоловіки у порядку зниження значущості

1. Уміння йти на компроміс, гнучко вести переговори, враховуючи позиції інших сторін. 2. Впевненість у собі і своєї місії. 3. Уміння діяти в ситуації конфлікту та загрози ризику. 4. Постійна готовність до змін, до нововведень. 5. Здатність швидко робити вибір. 6. Уміння ефективно використовувати здібності і уміння інших людей. 7. Тверезе ставлення до нововведень, здоровий консерватизм. 8. Уміння протистояти тиску і натиску, відстоювати свою позицію. 9. Уміння жити сьогоднішнім днем, «тут-і-тепер».

1. Постійна готовність до змін, до нововведень. 2. Уміння при необхідності нав'язати свою позицію. 3. Вміння відчувати себе вільним і отримувати вигоду в рамках прийнятих обмежень і правил. 4. Уміння ефективно використовувати здібності і уміння інших людей. 5. Уміння використовувати чужі ідеї для реалізації своїх цілей. 6. Уміння діяти в ситуації конфлікту та загрози ризику. 7. Уміння справляти враження, налагоджувати і підтримувати стосунки з іншими людьми. 8. Впевненість у собі і своєї місії. 9. Уміння протистояти тиску і натиску, відстоюючи свою позицію.

Проте успішній професійній кар'єрі жінок заважає наявний у багатьох з них страх перед успіхом.

Часто успішні в бізнесі жінки списують свої досягнення на удачу, збіг обставин, власну жіночу привабливість, тобто на суб'єктивні чинники, але аж ніяк не на компетентність і талант.

До відомих двох чинників - мотивація досягнень успіху та уникнення невдачі - додається третій чинник - мотивація уникнення успіху.

Успіх викликає у жінок тривогу, оскільки асоціюється з втратами: втратою жіночності, втратою значущих стосунків. Крім того, успішна у бізнесі жінка підсвідомо переживає провину перед дітьми і чоловіком, тому вона починає боятися успіху у професійній діяльності. Тим більше, наші традиції не схвалюють дружин, котрі домоглися більшого успіху в порівнянні з чоловіками.

На користь ролі зовнішніх, культурних факторів у появі страху успіху серед жінок свідчить і той факт, що в тих ситуаціях, де досягнення прийнятні з статево-рольової точки зору, цей страх у жінок не з'являється. Тобто, страх зайнятих у «нежіночих» сферах, вищий, ніж у сфері, типової для жінок.