Влада, яка прагне диктатури, повинна пам'ятати, що переважна більшість нинішнього українського суспільства радісно дасть їй таку можливість в обмін на зниження тривоги, перенесення відповідальності за власне життя на вождя/лідера/"керівну і спрямовуючу силу". Тобто, варто владі було б забезпечити ілюзію стабільності, а також дати мінімум соціальних гарантій. У крайньому випадку - дати можливість відчувати свою значущість через національність, релігію, колір шкіри (в Україні такий варіант малоймовірний)...
Але подив викликає те, що нинішня влада, прагнучи до тотального контролю усіх значущих сфер державного життя, забуває про життя суспільне. І настільки принципово та послідовно ігнорує закони соціальної психології, описані класиками (наприклад, Фроммом) психологічні причини встановлення тоталітарних режимів, що у мене з'являється сумнів: чи не мають вони якихось "спеціальних" консультантів? Бо якби навіть не знали психології, то відчули б, що роблять щось не так, породжуючи своїми вчинками ще більшу тривогу в суспільстві, а особливо у тих, хто пов'язував зниження такої тривоги з приходом до влади нинішніх можновладців.
Маю підозру: їм страшно - роблять ніби все як і Путін робив, а не виходить (правда, у Путіна теж нічого не вийшло, але то інша тема). І вони цей страх витісняють, усувають як малі діти: не бачимо (самі сховалися або об'єкт сховали) - і його нема...
...читав сьогодні інтерв'ю Бальцеровича. І згоден з ним, що найжорстокіше не проводити жорсткі реформи, а не проводити їх... Це як не лікувати хворого, щоб не тривожити його. Тоді саме і потрібна ілюзія здоров'я, знеболювальні, а навіть наркотики, щоб не відчувати болю і не тривожитися тим, що організм умирає. А у нас як у лікарні матері Терези: біль без знеболювальних, лікування - молитва...
