Страх успіху

Остання за часом публікація у цьому блозі була на тему успіху. Цього разу викладаю конспект свого виступу на майстер-класі в МІМ-Київ, який відбувсь 27 березня ц.р.  Темою виступу був страх успіху.  Можливо, не все тут логічно викладено, але так воно часто і буває у виступах. Буду вдячний за підказки щодо помилок... :-)

_____________________________________________________

 Переглянемо спочатку невеличкі уривки з фільму "Король говорить". Звернімо увагу на реакцію в першому епізоді Берті на слова психотерапевта про страх своєї місії. А у другому епізоді - два стани: до виступу і після, до зустрічі зі страхом і після зустрічі з ним...

А тепер визначимось, що ми вважаємо успіхом?

Wikipedia:

Успіх:

1.      позитивний наслідок роботи, справи, змагання, тощо; значні досягнення, удача, талан;

2.      позитивний результат діяльності, факт найвищого досягнення поставленої мети.

Отже, успіх - вдале досягнення поставленої мети. Тобто якась точка, зазвичай, фінальна в тому чи іншому процесі. А ми, як правило, думаємо про успіх в протяжному часу. Тобто успіх - це результат, а нам хочеться розтягнути його в процес. І це одна з найбільших проблем в очікуванні радості від успіху.

Чому для нас це так важливо? 
Бо є ще одне визначення: успіх – це суспільне визнання чого-небудь або кого-небудь, яке супроводжується почуттям потрібності й отриманням позитивних емоцій.
У наш час і у нашій з вами культурі успіх людини у соціальному змаганні є домінуючою цінністю.

У середньовіччі людина очікувала нагороди за свої корпоративні чесноти, тобто за участь в житті сім'ї, професійної спільноти або церкви. Але вже з часів Відродження нагорода стала результатом змагання окремої людини зі своєю групою. Наслідки такого індивідуалізму гостро не виявлялися в усій своїй повноті до того часу, коли почавсь інтенсивний розвиток економіки. Усе це дало нам важливий психологічний результат: праця втратив свій внутрішній зміст. Вона стала просто «роботою», де критерієм цінності є не сама творча дія, не створення продукту, особливо новітнього, а порівняно випадковий аспект - зарплата.

Це змінило соціальний статус людини, її самоповагу: основним критерієм цінності стала не сама праця, а придбання багатства. А у свою чергу неминуче призвело до змагання: успіх полягає в тому, що ти багатший за інших.

Але давайте спочатку визначимось і з рештою термінів. Оскільки ми говоримо про страх і радість при досягненні успіху, то погоримо про емоції.

Емоції - психічні явища, які відображають особисту значущість та оцінку тих чи інших ситуацій для життєдіяльності людини. Емоції  є внутрішньою системою сигналів, за допомогою яких людина дізнається про те, що відбувається, чи досягла вона мети…

Радість. Найважче дати визначення. Можливо, так: активно позитивна емоція, що знаходить свій прояв у відчутті задоволення і  доброму настрої. Радість може тривати від кількох секунд до кількох годин. Якщо вона триває довше, та ще й на фоні душевного спокою, то це вже щастя.

Більшість рекомендацій досягнення успіху зводиться до пошуків кнопок, важелів, таблеток, чудодійних засобів… Треба тільки знати: коли, куди, як натиснути - і радій успіху, отримуй задоволення від нього!.. Насправді знання технічних прийомів дуже корисне, але самі по собі техніки ніякого успіху, і тим більше, задоволення від цього успіху не гарантують. Навпаки – вони можуть йому перешкодити. Бо задоволення не може бути метою. Воно виникає як побічний результат відносин і життя взагалі.

На початку 20-го століття американці Р. Йеркс і Дж. Додсон відкрили закономірність, яка полягає в тому, що для досягнення найвищого результату зовсім не потрібно найвищий рівень стимулювання. Навпаки, надмірне прагнення до високого результату не дозволяє його досягти. Хоча ще даоські мудреці говорили: "Майстер гри зі ставкою на черепицю стане хвилюватися при грі на срібну пряжку і втратить голову при грі на золото".

Саме тому більшість рекомендацій щодо прийомів і способів досягнення отримання задоволення від успіху, виявляються не тільки практично марні, але часто приносять явну шкоду. Вони лише перезбуджують і без того тривожні натури. Особливо ті, які підтримують асоціацію «багатство=успіх=радість».

Проблема у тому, що грошей ніколи не буде достатньо. Страждання від неспроможності досягнути успіху раз і назавжди через отримання достатньої суми грошей можуть стати страшними, навіть руйнівними.

Багатство не приносить радості. Чому так відбувається?

Зрозуміло, гроші як засіб здійснення бажань допомагають отримати те, що раніше було недоступно. Але радість від придбань скороминуща. Звичка до розкоші виникає дуже швидко. З’являється те, що російською мовою називається «бегущая дорожка удовольствий».

Мало того, при досягненні успіху у людини часто з’являється не радість, а внутрішнє незадоволення після того, як починають здійснюватись бажання. Іноді це називають неврозом успіху. Це психічний розлад, що виникає не внаслідок відмови в задоволенні несвідомих бажань людини, а тоді, коли в її житті здійснюється якесь давнє, глибоко обґрунтоване бажання. З. Фрейд говорив про «катастрофу в момент успіху». Ним був розкритий дивовижний факт того, що люди можуть хворіти як раз в той момент, коли вони домагаються безсумнівного успіху і коли їхні власні бажання отримують можливість практичної реалізації. Створюється враження, ніби деякі люди не в силах жити в умовах свого щастя.

І нарешті про страх. Емоція, пов’язана з відчуттям небезпеки, сигналізує про її наближення небезпеки і допомагає нам реагувати на неї. Найчастіша реакція на страх – втеча. У дитячому віці людина сприймає страх одночасно і як слабкість, і як свою безпорадність перед перевагою іншої людини, найчастіше, дорослого. Дитина сприймає себе слабкою, а старшого - сильним і могутнім. І дістає на все життя установку, що страх приходить від сильнішого, іде «згори»…

Страх має позитивну функцію – зберігає людину. Допомагає виживанню.

Страх – це почуття, що охоплює нас  в ситуаціях, коли, як нам здається, ми не можемо або поки що не можемо справитися з проблемою.

Таким чином, страх завжди слід розглядати у двох аспектах:

1)           З одного боку, він може стимулювати нашу активність і тоді ця емоція невід'ємно супроводжує наше особистісне зростання.

2)           З іншого боку, він може її пригнічувати.

Коли ми боїмося, то балансуємо між бажанням втекти і можливістю встояти. Таким чином, ми повинні постійно вчитися конструктивно взаємодіяти з своїм страхом, щоб мати можливість розвиватися далі.

Чому ж нам так важко це робити?

Комплекс Іони  - це страх перед самовдосконаленням і розвитком своїх здібностей. Знижується рівень домагань, що перешкоджає особистісному зростанню і зменшує шанси на досягнення життєвого успіху.

Коли людина уявляє собі можливості, в той же момент виникає і тривога.

Комплекс Іони  обумовлює також негативне і навіть вороже ставлення людини до великих особистостей, тобто до людей, які досягли значного успіху, популярності і слави.

Існуюча в нашій культурі тенденція розглядати страхи і тривогу в основному в негативному ключі є сильним спрощенням.

Твердження «душевне здоров'я - це життя без тривоги» цінне своїм ідеалістичним значенням, але при розхожому вживанні воно спрощується до того, що мета всього нашого життя - повна відсутність тривоги, і стає брехливим і навіть небезпечним.

Тривога є переживанням ситуації, коли під загрозою опиняється цінність, яка є життєво важливою для особистості. Це може бути загроза фізичному існуванню (смерть) або ж існуванню психологічному (втрата свободи, безглуздість). Або ж небезпека може ставитися до ще якої-небудь цінності, з якою людина ідентифікує своє існування (патріотизм, любов іншої людини, успіх).

Між страхом і тривогою існує одна радикальна відмінність. Відчуваючи страх, ми усвідомлюємо і себе, і об'єкт страху і можемо зайняти в просторі якесь положення по відношенню до даного об'єкту. Але тривога «нападає з тилу» або з усіх боків одночасно.

Відчуваючи страх, людина концентрує всю свою увагу на об'єкті небезпеки, напруга приводить його в стан готовності, щоб можна було кинутися навтіки. Від подібного об'єкта можна втекти, оскільки він займає певне місце в просторі. У момент же тривоги спроба втекти - безглузда поведінка, оскільки неможливо локалізувати загрозу в просторі і ти не знаєш, в який бік бігти.

Хто більш за інших схильний відчувати страх? Той, хто несвідомо відчуває свою вразливість, слабкість, іншими словами – свою неповноцінність, у кого занижена самооцінка. Або завищена...  

Самооцінка – оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей, свого місця серед інших людей. Вона визначається таким співвідношенням:

Самооцінка = Успіхи/ Рівень домагань

Рівень домагань визначається складністю тих завдань, на вирішення яких претендує людина. Рівень домагань може бути завищеним або заниженим або адекватним здібностям людини.

При зниженому рівні домагань головною проблемою стає проблема самореалізації: ті, хто не претендує на досягнення значущих цілей, справді рідко коли в житті домагаються успіху.

При завищеному рівні домагань, як правило, знижується здатність до навчання, до самовдосконалення: людина нездатна сприймати нову інформацію, змінювати власну позицію, інтегрувати нові знання у власний життєвий досвід…

Переживання успіху, яке виникає внаслідок досягнення рівня домагань тягне за собою зміщення рівня домагань у спектр більш важких завдань (і навпаки, у разі невдачі).

Синдром самозванця  - страх людини перед власним успіхом, схильність вважати себе не настільки розумною чи талановитою, як думають інші.

Успіхи не радують «самозванця», а, навпаки, вселяють в його серці тривогу. Така людина щиро впевнений, що оточений набагато більш талановитими і гідними того, що отримали вони. І ніякими похвалами й преміями його неможливо переконати в зворотному. При цьому переважна більшість «самозванців» є талановитими і працьовитими особистостями.

А ось деякі ознаки, типові для успішної людини з синдромом самозванця.

1.           Після підвищення колеги постійно говорять вам, що ви його заслужили і, безсумнівно, впораєтеся з новими обов'язками. Але ви замість душевної піднесеності та подвоєного ентузіазму відчуваєте зростаючий страх допустити фатальну помилку.

2.           Вам здається, що ви абсолютно не годитесь для своєї посади або становища, бо не маєте ні досвіду, ні спеціальних знань, і з часом вам на це обов'язково вкажуть у принизливій формі. Потрібно спочатку отримати всі можливі знання, сертифікати, а же тоді…

Передумови виникнення синдрому самозванця формуються ще у дитинстві. Якщо батьки надають величезного значення досягненням свого чада, всіляко критикують його за неминучі невдачі, то у дитини може скластися неправильне уявлення про себе і взагалі про життєві цінності. А в результаті формується гіпертрофована вимогливість до себе. Адже щоб заслужити любов мами і тата, необхідно завжди перемагати. І навіть це не стає гарантією любові…

«Самозванець»-керівник часто стає справжнім кошмаром для персоналу. І не важливо, що мета, поставлена перед трудовим колективом, часом перевищує людські можливості. Такі керівники дуже болісно ставляться до будь-якої критики. Часом навіть цілком безневинний жарт викликає приступ мстивого гніву з їхнього боку.

Вважається, що вірною ознакою «синдрому самозванця» є вкрай нестабільна робота фахівця: приступи маніакального ентузіазму змінюються глибокими депресивними спадами. Часто керівництво або служба персоналу до пори навіть не підозрює про психологічні проблеми співробітника, оцінюючи тільки його професійні компетенції. Коли ж висунута на підвищення людина раптом замість очікуваної подяки та відмінної роботи підносить своїм благодійникам неприємний сюрприз, це, як правило, викликає нерозуміння і навіть гнів. А тим часом ігнорування психологічних проблем співробітника із заниженою самооцінкою є явним прорахунком ейчарів.

Але коли ми говоримо про страхи менеджерів, ми не повинні випускати з уваги взаємозв'язок страху і розвитку. Якщо ми вважаємо страх невід'ємною складовою частиною змін, навчання і розвитку, тоді він повинен бути незмінно присутнім при керівництві людьми.

Сьогодні ми живемо в постіндустріальному інформаційному суспільстві. У нім постійно змінюються соціальна структура й управлінські ролі на всіх рівнях. Нові управлінські ролі особливо відрізняються від тих, які були характерні ще 10-15 років тому. І не ясно, що буде у майбутньому, проте абсолютно очевидно: процеси переходу до нових позицій пов'язані з невизначеністю, і тому викликають тривогу.

Невизначеність —  ситуація, коли цілі або проблема неочевидні, ідентифікувати альтернативні рішення не виходить, а значна частина інформації недоступна

Толерантність до невизначеності — стійкість до впливу невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища

Проблема ще і в тому, що компанії не завжди служать економічним цілям. Організації є інструментом досягнення особистісних цілей, у тому числі і подолання відчуття страху.

Страх в організаціях

Кожному, хто працює в організації, знайомий страх:

·              страх дістати відмову

·              страх не отримати підвищення або стати жертвою реорганізацій,

·              страх допустити помилку або показати свою слабкість,

·              страх перед засудженням або зворотним зв'язком,

·              страх перед інтригами або

·              страх опинитися «за дверима».

На підприємстві – в процесі комунікації і спільної роботи – керівники та підлеглі накладають заборону на обговорення відчуття страху. Його розглядають як ваду, особисту проблему окремої людини. Співробітників, які в певних ситуаціях проявляють страх, вважають некомпетентними. Про них говорять як про людей, які погано переносять навантаження і стреси. Тому ми віддаємо перевагу мовчанню, або витісняємо ці страхи.

Страх в багатьох, якщо не у всіх, організаціях є невід'ємною частиною культури управління. На підприємствах, у яких панує саме така культура управління, виникає прихована антикультура опору, що у свою чергу викликає у керівництва реакцію подолання опору. Зрозуміло, шляхом погроз, обману, на що йде нераціонально багато цінної енергії.

Отже, виникнення страху є циклічним процесом. Його складно порушити, оскільки він забезпечує необхідні умови для власного відтворення і постійного виправдання свого існування:

Ті, хто вселяють страх, самі чогось бояться.

Керівник боїться втратити своє становище, статус, владу і привілеї. Він боїться невдачі і уславитися невдахою серед колег. Для того, щоб бути успішними, керівники вимушені розраховувати тільки на компетентність і лояльність своїх працівників. Страх керівника полягає в тому, що він боїться визнати цю залежність, він має сумнів у власних здібностях і побоюється, що співробітник ослабить його позицію або виявить його слабкі сторони. Керівник, який боїться потерпіти невдачу, повинен демонструвати свою перевагу. За таких умов партнерство, спільна робота з підлеглим немислима для керівника.

Досить часто, для збереження власного становища керівник розподіляє обов'язки співробітників так, щоб вони брали участь у процесі, не розуміючи його цілком. Це гарантує йому контроль над змістом роботи. Крім того, він не делегує своїм підлеглим повноважень, щоб із самого початку обмежити їхні дії.

Співробітники сприймають себе цілком залежними від керівника до того ступеня, що більше не орієнтуються свої здібності і власний потенціал. Таким чином, виникає спіраль дій, обумовлених двосторонньою залежністю. Співробітники стають керованими і відчужуються від власних здібностей.

Авторитарна поведінка керівників допомагає зберегти статус-кво підприємства тривалий час. Проте вона становить загрозу для подальшого існування і розвитку підприємства, яке потребує впровадження інновацій як рушійної сили, особливо в умовах кризи та виходу з неї. Успіх компаній усе ж залежить від її працівників, готових думати і діяти, брати на себе відповідальність, братись за нові завдання, ризикувати. Тоді як управління за допомогою страху отруює робочу атмосферу.

До речі, то чого ж керівники найбільше бояться? Вони бояться, що про їхній страх можуть дізнатися інші.

Страх жінок перед успіхом.

Існують серйозні відмінності між чоловіками і жінками, зайнятими в бізнесі в пострадянських країнах, в оцінці ними ділових і особистісних якостей, що сприяють успіху в їх діяльності.

Жінки у порядку зниження значущості

Чоловіки у порядку зниження значущості

1. Уміння йти на компроміс, гнучко вести переговори, враховуючи позиції інших сторін. 2. Впевненість у собі і своєї місії. 3. Уміння діяти в ситуації конфлікту та загрози ризику. 4. Постійна готовність до змін, до нововведень. 5. Здатність швидко робити вибір. 6. Уміння ефективно використовувати здібності і уміння інших людей. 7. Тверезе ставлення до нововведень, здоровий консерватизм. 8. Уміння протистояти тиску і натиску, відстоювати свою позицію. 9. Уміння жити сьогоднішнім днем, «тут-і-тепер».

1. Постійна готовність до змін, до нововведень. 2. Уміння при необхідності нав'язати свою позицію. 3. Вміння відчувати себе вільним і отримувати вигоду в рамках прийнятих обмежень і правил. 4. Уміння ефективно використовувати здібності і уміння інших людей. 5. Уміння використовувати чужі ідеї для реалізації своїх цілей. 6. Уміння діяти в ситуації конфлікту та загрози ризику. 7. Уміння справляти враження, налагоджувати і підтримувати стосунки з іншими людьми. 8. Впевненість у собі і своєї місії. 9. Уміння протистояти тиску і натиску, відстоюючи свою позицію.

Проте успішній професійній кар'єрі жінок заважає наявний у багатьох з них страх перед успіхом.

Часто успішні в бізнесі жінки списують свої досягнення на удачу, збіг обставин, власну жіночу привабливість, тобто на суб'єктивні чинники, але аж ніяк не на компетентність і талант.

До відомих двох чинників - мотивація досягнень успіху та уникнення невдачі - додається третій чинник - мотивація уникнення успіху.

Успіх викликає у жінок тривогу, оскільки асоціюється з втратами: втратою жіночності, втратою значущих стосунків. Крім того, успішна у бізнесі жінка підсвідомо переживає провину перед дітьми і чоловіком, тому вона починає боятися успіху у професійній діяльності. Тим більше, наші традиції не схвалюють дружин, котрі домоглися більшого успіху в порівнянні з чоловіками.

На користь ролі зовнішніх, культурних факторів у появі страху успіху серед жінок свідчить і той факт, що в тих ситуаціях, де досягнення прийнятні з статево-рольової точки зору, цей страх у жінок не з'являється. Тобто, страх зайнятих у «нежіночих» сферах, вищий, ніж у сфері, типової для жінок.

Як приходить успіх і що це таке...

На форумі МІМ-Києв років два тому у нас  відбулась розмова щодо успіху. Зустріч  з Юноною Ільїною змусила мене повернутись до теми, перечитати ту дискусію. Захотілось поділитися своїм діалогом з випускницею МВА-програми Світланою Олексенко. Пізніше до нас приєдналась Олена Піскун, теж випускниця МВА- програми. З їхньої згоди викладаю тут нашу розмову з певними редакторськими правками та компонуванням.

Світлана Олексенко: Я з колегами з ЕU часто дискутую через їхнє здивування з приводу надмірностей у наших підприємців (та й не тільки) щодо luxury-брендування. Вони вважають це, м'яко кажучи неправильним, а я їм пояснюю, що у нас таке середовище, що способів продемонструвати свій успіх дуже мало. Одним словом  - молодий у нас поки що капіталізм! Ось і кидають наші люди такі соціальні посили через призму іміджу за допомогою дорогих марок. Що для вас означає мати успіх? У яких ситуаціях взагалі застосовується це поняття?

Володимир Банцер: Досягнення поставленої мети запланованим шляхом і /запланованими/ ресурсами ... :-)

Світлана Олексенко: Після цього настає радість?

Володимир Банцер: То ви про успіх чи коли приходити радість, задоволення?

Світлана Олексенко: Якщо від успіху (цілеспрямованих дій) немає радості - отже, це не твій успіх! :) Так? А люди "попадаються" на соціальні стереотипи успішності? 

Володимир Банцер:  Питання термінів. У мене таке відчуття, що ви наділяєте слово "успіх" якимось додатковий значеннями. Це так?

Світлана Олексенко Не знаю .. може бути, просто хочу зрозуміти що це - успіх. Чому одним ставлять позначку "успішний", а іншим – ні? Чому, коли досягнеш мети, частіше відчуваєш спустошеність, ніж щастя? І що саме соціум вважає успіхом? Чому так буває, коли люди поселились у новий будинок, заїжджають у його двір на дорогих машинах, а не знаходять у ньому щастя?

Володимир Банцер: Як на мене, то в наш час, особливо у вашого покоління змінилося значення слів, переважно, пов'язаних з соціальною взаємодією і статусом. Зараз поняття "успішна людина" передбачає дві основні характеристик:

1. Має вдосталь грошей і багатство якої примножується.

2. Має статус - впливова настільки, що може дозволити собі ігнорувати норми закону і моралі.

Тому і успіх пов'язується не з внутрішніми потребами і мотивами, а із вимогами оточення, переважно групи, ця кою себе ідентифікує ця людина. Звідси і т.з. невроз успіху: людина боїться свого успіху, бо що більше вона досягає, то більше постає в самотності, а відтак і під загрозою: «Інші будуть такими само агресивними і безпринципними щодо мене, яким є я - треба захищатися. Інші будуть досягати ще більшого, а я можу опинитися у хвості або й на узбіччі - треба наздоганяти...» і т.п. А ресурси людини не безмежні, тим більше у віці, коли справді впливовість і багатство частіше зустрічаються...

Внутрішній стан таких "успішних" - це суміш жаху і відчаю, великого напруження і глибокої самотності. Звідки взятися тому ж таки задоволенню?

Світлана Олексенко: «Занадто багато людей витрачають гроші, яких вони не заробляють, на речі, які їм ні до чого, і все це - щоб вразити людей, яких вони терпіти не можуть» - правда життя…

Володимир Банцер:  Саме так: люди частіше ставлять собі за ціль не свої потреби, а те, як вони уявляють очікування інших щодо них. Чому так стається? Причин купа: від виховання до домінуючих стандартів культури. Наприклад, зверніть увагу на те як змінила провідні культурні орієнтири в суспільстві публічність особистісної культури депутатів, чиновників та особливо багатих людей... Чи проходить це само? Іноді так, десь перед весіллям внуків. Якщо не було сильного потрясіння і пікових переживань раніше і людина справилася з ним...

Світлана Олексенко: Я недавно запитала свою бабусю (78 років, мати 4х дітей, 12 років вдова, народилася і виросла в селі, пережила дитиною і голод і війну, ніколи не була ніде крім Києва, і то раз п'ять за все життя) - так от я її запитала, який відрізок її життя їй подобається найбільше. Вона відповіла - у мене завжди було все добре, але найбільше мені подобається зараз - вранці пити каву з булочкою (сама в хатині). Щаслива :-)

Володимир Банцер: Класний приклад з бабусею! :-)

До речі, звернув увагу, що у нас часто умовою успіху називають наявність грошей. Це справді одна із серйозних проблем нашого суспільства і психологічний бар'єр для тих, хто прагне успіху, особливо для молодих людей, які вже виросли в цьому спотвореному уявленні. У цілому світі сприймається така залежність як прямо протилежна: успіх, крім іншого, приносить гроші, а гроші не є обов'язковою і достатньою умовою успіху...

 Світлана Олексенко: Хтось сказав «гроші не важливі, доки вони у вас є». Ось я і підняла тему - що є успіх? Гроші? Годинки, діаманти .. видані книги .. невидані рядки .. Робота або працю ..

Володимир Банцер: Не думаю, що існує єдине визначення цьому.

Якщо ми говоримо про успіх як стан, то він є позитивним результатом якої-небудь справи. А у кожного - свої справи, їх багато, вони можуть іти паралельно, і ці справи відрізняються за характером, можуть конкурувати за ваші ресурси (виховання дітей, написання дисертації, бізнес...), і людина може вважати себе або її будуть вважати інші неуспішною чи успішною в різних сферах.

Якщо ми говоримо про успіх як про шлях, процес, то його, на мою думку, можна виразити такою формулою: успіх = (оптимізм + реалізм) х смисл.

Якщо ми говоримо про статус, то це ті атрибути, які визначають у певному соціумі значущість і впливовість. Але навіть в одному суспільстві існує велика кількість спільнот, які можуть відрізнятися діаметрально за стандартами значущості і впливовості.

Світлана Олексенко:  А якщо соціум вважає людину успішною, а сама людина так не вважає і страждає, то такий "успіх" - успіх? Таким чином слухаючи себе у зворотному напрямку, наприклад, коли ти вважають себе успішним, а соціум так не вважає - може і дах з’їхати… Усе ж позитивний результат - це внутрішній показник чи зовнішній? Чи симбіоз?

Володимир Банцер: Ідеться про запланованій або очікуваній результат. Щодо внутрішнього - то це емоції. Але є один несподіваний і часто неприємний момент: успіх не приносить задоволення, якщо досягається саме очікуване або плановане, задоволення виникає, коли людина отримує щось більше, ніж очікувала, або виникає вторинна вигода від успіху...

Існує два типи людей, якщо ми говоримо про досягнення: одні мотивовані на уникнення поразки, інші - на досягнення успіху. (До речі, іноді це заплутує керівника, коли той не може зрозуміти поведінки підлеглих... ). Перші можуть вважати успіхом те, що не трапилося нічого поганого. Тому знову ж таки визначитися слід про що саме говоримо - про який із "успіхів" мова.

До розмови приєдналась Олена Піскун:

Олена Піскун: А якщо «орієнтири термінів» і критерії задаються не суспільством, а внутрішніми цінностями і цілями людини, у цьому випадку ми можемо говорити про успіх зі знаком «плюс»?

Володимир Банцер: Успіх не має знаків «плюс» чи «мінус». Я говорю про невроз успішності: тобто коли людина прагне досягнути успіху, приймаючи за його критерії зовнішню оцінку, страх "не соответствовать". Те саме трапляється, коли метою діяльності ставиться задоволення, а досягнення задуманого в тому вигляді, в якому його планували бо "візуалізували" ніколи не приносить задоволення. Починається гонитва колом, як білка в колесі...

Чи можна раз і назавжди все упорядкувати?

На одному з форумів довелось вступити у дискусію щодо наведення порядку у тренінгах.

І тут виявилось, що автор говорить про логічне упорядкування світу в цілому. Про решту сфер і речей у світі - окрема тема (теми!) для розмов. Зараз я б хотів зупинитись на менеджменті в бізнесі. Сама ідея видається ну аж дуже привабливою: взяти і навести раз і назавжди порядок у компанії, у стосунках з клієнтами, з партнерами, з котролюючими органами...

Звичайно, є частина ситуацій, у яких рівень визначеності досить високий, а відтак вони можуть програмуватися: процедури відбору кандидатів на посади, логістика, перевірки тощо. Менеджерові достатньо один раз сформулювати процедуру прийняття таких рішень, провести відповідні навчання, і його підлеглі будуть просто виконувати їх. Але чи багато таких ситуацій у бізнесі? Дуже мало...

...А тому кожне ухвалення управлінського рішення може бути охарактеризована за параметрами доступності інформації та ймовірності невдалого вибору. Всього таких позицій чотири: визначеність, ризик, невпевненість і невизначеність.

Визначеність. Менеджер, приймаючи рішення, має усю необхідну інформацію. Але у реальному світі цілковита визначеність можлива лише для дуже незначної частини рішень.

Ризик. Рішення приймається на основі достатнього обсягу інформації, хоч майбутні результати можуть змінюватися. Проте, наявні дані дають змогу оцінити прибуток у разі успіху кожного з варіанту розвитку ситуації. Для обчислення імовірності успіху або невдачі використовується математичні методи. 

Невпевненість. Ситуація невпевненості виникає в тих випадках, коли керівники чітко усвідомлюють цілі, до яких вони прагнуть,  але інформації про варіанти рішень і майбутні події недостатньо, щоб оцінити  можливі наслідки.

Очевидно, що такі чинники, як ціни, виробничі витрати, обсяги випуску, процентні ставки багато в чому знаходяться поза сферою контролю менеджменту, їх оцінки мають прогностичний характер. Таким чином, рішення приймаються на основі припущень, точність яких стає відомою у майбутньому. 

Невизначеність. Найбільш складна для ухвалення рішення ситуація, коли існує проблема, причини якої не ідентифіковані, а значна частина інформації недоступна.

Невизначеність виникає в тих випадках, коли менеджер не знає варіантів розвитку ситуації, а обставини змінюються дуже швидко, інформація суперечлива, взаємозв'язок між елементами рішення неоднозначний.

Частіше за все компанія перебуває в стані невизначеності, а її керівництво приймає рішення, перебуваючи у стані невпевненості і ризику. Причина не в характері ринку, структурі компанії чи безтолковості менеджменту, а в тому, що бізнес - це стосунки між людьми. Людина ж за своєю природою є обмежено раціональна, а отже запрограмувати її - справа безнадійна. Це чи не єдина визначеність у роботі з людьми. Саме тому ідея того, що можна раз і назавжди перетворити стосунки на логічний процес - одна з патологій в очікуванні результату від тренінгів чи будь-яких консалтингових проектів. 

Вихід у тому, щоб 

1) структурувати і упорядкувати стосунки там, де це справді можна формалізувати (та й то лише на певний період);

2) кожну ситуацію сприймати від початку як нову (і лише потім перевіряти, чи була наперед формалізована, а якщо так, то чи не привносить вона жодних принципових змін у цю формалізацію);

3) навчання в організації має бути системним і комплексним, проактивним, а не реактивним, що, крім іншого, сформує у менеджменту і працівників толерантність до невизначеності, розуміння невизначеності як поєднання можливостей і загроз, а не як одних лише загроз...

За і проти самотності...

 
Коли я вперше почув пісню Сальвадоре Адамо Tombe la neige, то, ще не знаючи перекладу слів, відчув самотність. Є щось такого у голосі людини, тембрі, звуках, що передає переживання самотності... А нещодавно був на семінарі, який вела Елізабет Кремер, голова французької спільноти психотерапевтів, які працюють у центрованому на особистості напрямку.  І ця тема знову виринула в мені. Бо практично все, про що йшлося, було довкола самотності. Мені подумалось, що мабуть, лише тема смерті важить для нас більше... Що ж такого у цій  самотності, що вона так приваблює і так лякає нас водночас?

Прислуховуюсь до себе, спостерігаю за іншими людьми, вислуховую їхні розповіді. І мені здається, що головна причина страху перед самотністю - неможливість знайти себе.
Здавалося б парадокс: лише у самотності я сам, а отже можу себе знайти, не переплутати з іншими власну сутність. І насправді це так: якийсь час нам потрібно побути на самоті з собою, зосередитись, щоб відкрити до себе шлях, щоб відчинити двері свого Я, зачинені акуратненько "вихованням" і щоденною потребою дотримуватися нав'язаних вимог. Правда, для цього потрібно побути на самоті з собою чесним і відвертим. Але це інша велика тема...
Залишаючись довго в самотності, людина починає відчувати щось інше, і це породжує справжній жах: я один, я нікому не потрібен.

У самотності нам бракує стосунків з іншими людьми, а відсутність таких стосунків створює відчуття спочатку покинутості, відсутності любові, непотрібності, а відтак і німий крик: "Мене не існує!"... Правда, цього крику ніхто і не почує. Невже ми приречені бути постійно в стосунках, щоб не втратити себе, не можемо бути тими, кого називають нині модним словом "самодостатні"?

У стосунках з іншими я стаю особистістю, народжується моє Я. Лише переживаючи в собі почуття щодо іншої людини, усвідомлюючи їх, я відчуваю свою присутність у світі, присутність мене для себе і для інших. Не слід плутати самотність з ізольованістю в її екзистенційному сенсі. Нікуди ми не подінемось від останньої, бо інша людина закрита для нас і доступною стає лише тоді, коли сама щось говорить про себе, щось робить такого, що дає нам відчуття розуміння. Тому мій внутрішній світ ізольований від внутрішнього світу іншої людини і я не можу обмінятися інформацією лише через спілкування.

Не знаю, чи правильно я розумію це слово, як його вживають останнім часом досить часто на форумах, в оцінках іншої людини ("Вона самодостатня жінка!", "Хочу бути самодостатнім!"), але мені завжди вчувається в таких словах: хочу, щоб мені не був потрібен ніхто, поки я сам/сама не захочу, хочу, щоб інші з'являлися у моєму житті лише тоді, коли я сам/сама покличу. Як на мене, то це навіть не зверхність і зневага до інших людей, а швидше спроба втекти від страху перед потребою відкриватися і просити відкритися іншого, цікавитися своїми та його/її  інтересами, домовлятися про них. Це страх болю, який часто супроводжує нас у переживаннях того, що дають нам стосунки, що вони приносять із собою.

Самотність - це не виклик. Виклик якраз стосунки. Ми маємо свободу бути самотніми. Але нас завжди переслідує страх вийти із самотності. Хоча іноді ми говоримо якраз про страх самотності, навіть не розуміючи, наскільки обманюємо себе...

"Відкритість" vs "Прозорість". Чому з цим так важко...

Досить часто і у професійній спільноті та й на відкритих форумах заходить мова про те, наскільки небезпечною є відкритість у стосунках з іншими.
Для мене ця тема теж важлива і до кінця не прояснена. Проте з власного досвіду набиття ґуль і синців та досвіду консультування можу припустити, що ми часто плутаємось у поняттях "бути відкритим" і "бути роздягненим".

Бути відкритим - для мене означає готовим до будь-якої поведінки партнера і відчувати, що справишся з ситуацією, що захистиш свої кордони, не вдавшись до агресії. Тобто жити з відкритими очима і вухами, прибравши (наскільки це можливо) фільтри і стереотипи у сприйняття людей. Це непросто, але "все, що буде потім, видно зараз" (с). Подібний стан формує довіру до себе і дає змогу краще вивчити себе і оточення.

Бути роздягненим перед іншим - означає бути наскрізь прозорим, оголеним. Така собі цілковита транспарентність. І це таки провокація. Інша людина відчуває, що або є допущеною і їй дозволено господарювати на вашій території або вона стає тривожно і втікає, бо не знає, що робити з цією наготою... 

"Роздягненій" людині важче захищати свою територію, бо вона не очікує вторгнення, бо не бачить його сигналів ні зі свого боку ні з боку іншої людини. Цей стан посилюється ефектом презумпції взаємності (ілюзії взаємності). Він полягає у тому, що формується стійка тенденція очікування такого само ставлення до себе з боку інших, з яким "роздягнена" людина ставиться до них. Подібне очікування сприймається як справедливе. Але інший не зобов’язаний ставитися так, як ми того хочемо: якщо ви роздягнулися, відкрилися, то це необов'язково повинен робити інший автоматично...

...Але у будь-якому випадку: якщо вже давати відсіч агресорові, то лише на своїй території, не повторюючи поведінку агресора. Це і повчально для агресора і корисно для того, хто захищається: ще раз уточнюються кордони, нема відчуття прикрості, досади опісля... Тому так важливо, як на мене, розрізняти стани - бути відкритим і бути оголеним.

Мудрість та управління

З часів Платона мислителі, та й народ більш прагматичний, мріють про мудрих людей біля державного керма. Зараз про це ж мріють і в бізнесі: "ось був би хазяїн/директор/президент компанії мудрим"... 


Не думаю, що це в принципі можливо. Мудрість якраз веде від такої діяльності. І ось чому:

1.  Мудрість є постійне поглиблення людиною своїх знань про довколишній світ, а головне - про світ внутрішній. Процес такого перманентного дослідження навряд чи залишить час на політичну діяльність, а як тільки дослідження і рефлексія припиняються, то і мудрість починає швидко вивітрюватися. Тому мудрість державного мужа або бізнесмена може виражатися лише в оточенні себе трьома групами радників: грамотними, мудрими і хитрими. Це не гарантує збалансованості рішень, зате допоможе у розумінні опонентів чи конкурентів.
2.  Мудрість прагне уникнути пасток до того, як у них потрапити (на відміну від розуму, який завжди знайде вихід із пастки). .А сама собою політична діяльність - це пастка, передусім пастка спокуси владою. Тому мудрість оминає, на жаль, таку діяльність.  


А як же з мудрістю бізнесменів, яку зараз так часто цитують у журналах, виступах? Як же мудрі висловлювання політиків, які стали хрестоматійними? 
Щодо останніх, то вони, як правило, з мемуарів або з'явилися в часи мудрого просвітління ("Що я роблю, що відбувається?"). 
Стосовно бізнесменів, то цей феномен вартий окремих досліджень. За моїми спостереженнями, така мудрість починає проявлятися або так само, як і в політиків, у мемуарах, або в час серйозної ціннісної кризи, пов'язаної із зустріччю зі смертю...

Роздуми про тривогу - 3

Основоположник екзистенційної філософії С.К'єркегор звернув увагу на базову, на мій погляд,  причину тривожності: якби людина була звіром або ангелом, то вона б не знала тривоги. Але вона є одночасно і першим і другим, тому і відчуває сильну тривогу і коли щось має робити, і коли байдикує.

Звір не мучить себе докорами сумління, планами на майбутнє чи пошуками ідеалу, а просто їсть, спить, розмножується, керуючись інстинктами, без докорів сумління чи страху перед осудом. Не маю уявлення щодо поведінки ангела, але думаю, що це щось і є тим ідеальним, яке у своїй досконалості не має потреби у виборі, а й узагалі не має потреб.

А людина? Як часто нам доводиться примати рішення, коли вибір стоїть між тим, чи буду я лохом, чи… скажімо так, не дуже порядним. І уже насторожі почуття образи або вини! Насправді, часто. І не йдеться про тему зради, якоїсь серйозної підлості чи карного злочину. Це навіть відчувається у ситуації, коли людина не наважується торгуватися або навпаки – активно і жорстко торгується, аж до образи продавця. Я вже не говорю про виконання зобов’язань, як ми їх розуміємо, перед дітьми і батьками. І неможливо бути ангелом, коли з тебе рветься звір, як і не варто бути звіром, коли хочеться побути ангелом. Але як же вони зрослися в людині – звір та ангел! Хоча, як на мене, це більш природно, ніж окремо, порізно.  

…Часто говорять: головне захотіти, головне поставити мету – і все! Насправді, це не так: між «хочу», і навіть «можу» з одного боку, та «роблю» - з іншого, лежить смуга густого туману тривоги. А в тому тумані стільки кожен із нас бачить різного роду загроз, залежно від власного досвіду та мотивації досягти мети. Проте іншого шляху, обхідної дороги, не існує. Лише через це «мінне поле». Там насправді можуть бути реальні загрози, але частіше - проекція нашого минулого або реальне небажання робити те, що декларуємо. Особливо це актуально, коли йдеться про налагоджування нових стосунків з іншою, значущою для нас людиною, або розрив з нею.

…Ми маємо свободу вибору і за це мусимо розраховуватися тривогою…